ХУДОЖНЯ ЕМАЛЬ У ХРОНОТОПІ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЬ

Автор(и)

DOI:

https://doi.org/10.32782/uad.2021.1.2

Ключові слова:

емальєрне мистецтво, техніка гарячої емалі, художня емаль, українське мистецтво, хронотоп, антропологія

Анотація

У статті наводяться результати наукового дослідження проблеми розвитку новітнього виду українського мистецтва – художньої емалі. Антропологічний підхід до вивчення та дослідження історії емальєрного мистецтва доводить давнє історичне походження техніки гарячої емалі на теренах України і його окремішний розвиток, який зазнавав інтроверсійного впливу інших культур. На початку ХХІ століття в результаті сміливого експерементування митцями та привнесення творчих манер та технологій з інших жанрів мистецтва техніка гарячої емалі розвинулася та набула ознак окремого виду мистецтва. Аналіз процесу розвитку емальєрного мистецтва засвідчив тенденцію розширення його інституціонального контексту та кола митців, які працюють у техніці гарячої емалі. Художники-емальєри у своїх творах відображають цінністні концепти пов’язані із філософським тлумаченням проблеми життя та місця людини у природі, трансгресивні переходи та психологічні стани людської поведінки, використовують широкий спектр технологічних новацій задля зображення абстрактних узагальнень. Абстрактний живопис стає одним із творчих напрямів розвитку емальєрного мистецтва у його антропологічному значенні. Засновуються фестивалі емальєрного мистецтва, музеї. Мистецтвознавці розпочали активно вивчати та досліджувати емальєрне мистецтво як явище у науковому значенні. Доходимо висновку про те, що в результаті сміливого експерементування митцями та привнесення творчих манер та технологій з інших жанрів мистецтва розвиток емальєрного мистецтва набув станкових та монументальних форм, інсталяції, емальєрної пластики, рельєфного емалювання. Важливим також виглядає те, що твори емальєрного мистецтва стали предметами не тільки декорування, а й колекціонування і це стало можливим у результаті освоєння станкових та монументальних форм. Відбулося утвердження художньої емалі як самостійного виду у декоративному мистецтві.

Посилання

Karpov V., Syrotynska N. Homo parvus mundus est: imagination as a tool of knowledge and formation of the world. Вісник НАКККіМ. 2019. № 1. C.42-46.

Герчанівська П.Е. Тотожність та відмінність культурологічних та антропологічних шкіл. Вісник НАКККіМ. 2019. № 2. С. 3-7.

Корнієнко В.В. Художній світ людини як комунікативна система: культурологічне осягнення. Вісник НАКККіМ. 2019. № 2. С. 82-86.

Карпов В., Сиротинська Н. Neuroart: мистецтво пізнання людини. К.: НАКККіМ, 2019. 80 с.

Пушонкова О. Актуальні проблеми досліджень візуальної антропології. Сучасне мистецтво. 2009. С. 304.

Кривцун О. Антропология искусства. Весник культурологии. 2018. № 1. С. 230-241.

Довгань Ю.О. Емальєрне мистецтво в Україні: Історичний досвід та сучасний стан. Дис. на здоб. наук. ступ. канд. мист. за спец. 17.00.05 (образотворче мистецтво). Київський національний університет будівництва і архітектури. Київ, 2008.

Роготченко О.О. Мистецтвознавство: Роздуми і життя. Київ: Видавництво “Фенікс”, 2018. 788 с., іл.

Олександр Бородай. Емаль: альбом-каталог [Переднє слово Т.А. Ільїної]. К.: Укр. письменник, 2013. С. 7.

Карпов В.В. Антропний принцип творчості Матвія Вайсберга. Архітектура, будівництво, дизайн в освітньому просторі : колективна монографія. Рига : “Baltija Publishing”, 2021. С. 328-340.

Просандєєва Л.Є. Генеза самоцінності особистості в процесі соціалізації : монографія. Київ : НАКККІМ, 2021. С. 333.

##submission.downloads##

Опубліковано

2022-01-13

Як цитувати

Карпов, В. В., & Наумов, О. Г. (2022). ХУДОЖНЯ ЕМАЛЬ У ХРОНОТОПІ УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА КІНЦЯ ХХ – ПОЧАТКУ ХХІ СТОЛІТТЬ. Український мистецтвознавчий дискурс, (1), 17–30. https://doi.org/10.32782/uad.2021.1.2

Статті цього автора (авторів), які найбільше читають