СКУЛЬПТУРА В СОЦІОКУЛЬТУРНОМУ ПРОСТОРІ ЯК HAPTIC-ОБ’ЄКТ PUBLIC ART

Анотація

Стаття розглядає дихотомію public art – plop art, маніфестовану в традиційному садово-парковому ландшафті міста в якості contemporary скульптури, формальна структура якої презентована не абстрактною дизайн-епістемою, а концептом «doubled presence» гаптики. Метою статті є критика скульптурної репрезентації епістеми гаптики в соціокультурному публічному просторі як феномену культурного популізму та дескілінгу. Критика, в репресивний спосіб нав’язаного суспільному простору виключно приватного бачення автором/митцем уречевленої «краси», корегує з теоріями дескілінгу contemporary свідомості, когнітивно-аналітичною аморфністю та розпадом суб’єктивності в умовах, коли постмодерн відкинув класичний наратив становлення історичного розвитку та сутності людини, що призвело до колапсу художнього репрезентування. В українських реаліях воєнного стану, коли активізувались процеси самоідентифікації націй, науковці, критики та митці намагаються віднайти адекватні сучасним викликам оновлені парадигми і арт-епістеми, зокрема для повноцінної відбудови України, перемога якої в російсько-української війні не викликає жодних сумнівів. Відтак в умовах сутнісної трансформації «мережі просторової пам’яті» мистецькі та культуротворчи епістеми вже зараз потребують перегляду з метою подолання деструкції ентропійних векторів розвитку посткультури. Висновки. Все більше і сміливіше в світовому науковому дискурсі виголошується критичних позицій, які засуджують культурний популізм, що тримається бенчмаркінгових стратегій. Дихотомія арт-епістем свідчить про переосмислення наративу contemporary art, про намагання пасіонарних митців і науковців звільнитися від репресивного тиску естетики глобалізму, що сьогодні посилює негативний вплив ринкової ідеології біокапіталізму на колективну свідомість націй, призводячи до домінування філософії речі, реїфікації творчого вислову, та врешті до фахового дескілінгу. Відтак головним обов’язком теорій й практик сучасності є відмова від духовного матеріалізму/нігілізму, і навпаки – актуалізація за прогностичним проектом ретрокаузальності традиційних ідеалів трансцен- дентальної естетики, що пробуджує в сучасників чутливу до тонких проявів духу aisthesis «minimal soul».