Український мистецтвознавчий дискурс

ХУДОЖНІ ТА ТЕХНІКО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ІКОНОПИСУ СТАРОДУБЩИНИ

2024-10-11T10:12:57+03:00

Дослідження присвячене аналізу особливостей іконопису старообрядців на території Стародубщини. Метою роботи є систематизація ключових чинників, що вплинули на формування унікального іконографічного стилю цього регіону. У процесі дослідження виявлено та описано специфічні художні та техніко-технологічні особливості стародубського іконопису. Виявлені риси включають поєднання різних сюжетів на одній іконі, що є характерною особливістю даного регіону. Розглянуто унікальні художні та техніко-технологічні особливості стародубського іконопису, які поєднують традиційні методи з інноваціями, такими як «проскрібка» по золоту та застосування кольорових лаків, насичених кольорів та специфічної техніки виконання, які відзначає його серед інших регіональних шкіл. Встановлено, що стародубська іконописна школа характеризується еклектичністю стилю, поєднуючи православні традиції з елементами західноєвропейського бароко. Це проявляється у використанні прямої перспективи, реалістичного пейзажу та ордерної архітектури, що свідчить про культурні впливи, які розвивалися в умовах ізоляції та міграцій. Визначено стилістичну різноманітність стародубського іконопису, яка включає три основні напрямки: «південний» з українськими впливами, «центральний» з центральноросійськими рисами і «північний» з елементами високого стилю «годуновського» періоду. Кожен з цих стилів має свої унікальні художні риси, які сприяли розвитку різних традицій сакрального живопису. Також розглянуто іконографічні особливості, серед яких присутні традиційні та рідкісні образи, що демонструють як збереження, так і адаптацію релігійних традицій. Ці результати мають значення для фахівців у галузі мистецтвознавства, музеєзнавства та реставрації, оскільки вони сприяють глибшому розумінню культурних контекстів і процесів розвитку іконопису на території Стародубщини, а також його впливу на українське малярство і культуру загалом.

ХУДОЖНІЙ АР’ЄРГАРД ЯК ФЕНОМЕН СУЧАСНОГО УКРАЇНСЬКОГО МИСТЕЦТВА

2024-10-11T10:18:39+03:00

Метою статті є визначення поняття «художній ар’єргард», його феномену та ролі у сучасному українському мистецтві та дослідження, чому художній ар’єргард став окремим напрямком на наприкінці вісімдесятих – початку дев’яностих років XX століття. Термін «художній ар’єргард» виник наприкінці 1980-х років як противага постмодерністському мистецтву. Фундаментальні мистецтвознавчі дослідження напрямку у творчості сучасних українських художників не проводилися, тому важливо визначитися з термінологією, окреслити риси напрямку та визначити митців, які працювали за цим напрямком. Попри те, що історія художнього ар’єргарду в Україні охоплює проміжок у понад тридцять п’ять років, досліджень, присвячених безпосередньо українському художньому ар’єргарду, мало, а наявні джерела дають лише загальну характеристику творчого становлення цього напрямку. Термін «художній ар’єргард» придумав український художник Матвій Вайсберг, а визначив критик Андрій Мокроусов, який тоді був редактором літературно-мистецького альманаху «Новий Круг», зараз є директором та відповідальним редактором видавництва «Критика». Перша згадка та пояснення напрямку є у статті «Анабазис чоти- рьох у просторі нового мистецтва», яка була написана Мокроусовим до каталогу виставки «Anabasis» у Києві у 1993 році. Далі була ще одна стаття до виставки Матвія Вайсберга «Час світу. Живопис та графіка» у 1995 році. До публікацій про художній ар’єргард можна віднести й матеріал мистецтвознавиці Інни Булкіної до великого каталогу «Матвій Вайсберг», який був виданий у 2019 році у Києві. Андрій Мокро- усов наполягає на тому, що новий напрямок виник як противага тотальній перебудові митців з соцреалізму на постмодернізм. За думкою критика, «ар’єргард», який в ті часи жваво обговорювали митці та кри- тики в майстернях та на виставках, не був широко зафіксовано у ЗМІ чи наукових дослідженнях. Терміном «ар’єргард» Мокроусов та Інна Булкіна позначають роботи групи художників, які працювали в той час та не маркували своє мистецтво як авангард чи постмодернізм. Об’єкт дослідження – художній ар’єргард як феномен у контексті розвитку сучасного українського мистецтва. Фактично ми маємо перше нагадування про напрямок у каталогу до виставки «Anabasis» 1993 року, яка проводилася у Київській картинній галереї, яка тоді мала назву «Музей російського мистецтва». Ар’єргард активно розвивався у 1990-ті – той час, коли суспільство зазнало великих змін, а мистецтво жваво реагувало на ці зміни. Новизна наукового дослідження: у дослідженні вперше проаналізовано та уточнено термінологію «художнього ар’єргарду».

ТРАНСФОРМАЦІЯ МИСТЕЦТВА ПЛАКАТУ В ПОЛТАВІ ПЕРІОДУ 1980–1990-Х РОКІВ

2024-10-11T10:28:02+03:00

У статті розглянуто особливості розвитку мистецтва українського плакату від кінця радянського періоду до початку доби незалежної України. Досліджується трансформації в часі художніх практик в галузі плакату провідних художників Полтавщини , а також найбільш помітних серед них. Також досліджуються зміни в стильових і тематичних особливостях практик художників-плакатистів. Окремо аналізується часова періодичність розвитку плаката, починаючи з шестидесятих по теперішній час, які передумови за радянських часів вплинули на яскравий, навіть дещо несподіваний, бум плакатного мистецтва кінця восьмидесятих початку дев’яностих років ХХ сторіччя в Україні, зокрема і в Полтаві. Аналізований часовий, історичний період розвитку плакатного мистецтва є надзвичайно цікавий , містить різку зміну формальних якостей плакату, нові прийоми, техніки, методи роботи. Також надзвичайні трансформації відбуваються в змістовних, смислових, тематичних. сюжетних аспектах роботи художників-плакатистів Полтави. Проведено аналіз теоретичних праць вітчизняних та зарубіжних фахівців, який свідчить, що мистецтво плакату на Полтавщині, як і в цілому в Україні, знаходиться в контексті національних і міжнародних тенденцій в цій галузі. У статті на основі робіт українських та зарубіжних авторів побудовані основні теоретичні відомості про дизайн соціального плакату. Порушується питання про віднесення дизайну плакату до образотворчого мистецтва. Зроблено короткий історичний екскурс в історію розвитку плакатного мистетва в Полтаві, підкреслено його значення та актуальність, позначено сучасні тенденції розвитку плакату як засобу візуальної комунікації. Означені особливості творчості полтавських художників-плакатистів . Особлива увага приділена роботі художніх осередків, художніх комбінатів, підприємств, де активно створювались плакати, а також роботі спілки художників України і виставковій діяльності, яку вона проводила в галузі плаката.

ВПРОВАДЖЕННЯ ІНТЕРАКТИВНИХ ЕЛЕМЕНТІВ У РЕКЛАМНІЙ ІНФОГРАФІЦІ

2024-10-11T10:34:07+03:00

Інтерактивні компоненти у рекламній інфографіці відіграють важливу роль у підвищенні залучення аудиторії та ефективності комунікаційних стратегій. Це питання є актуальним через необхідність адаптації традиційних рекламних підходів до сучасних цифрових форматів, які вимагають динамічної взаємодії з користувачами. Метою даного дослідження є аналіз впливу інтерактивних засобів на результативність рекламної інфографіки та розробка рекомендацій для оптимізації маркетингових комунікацій. Завдання включають вивчення теоретичних основ інтерактивності, оцінку прикладів цифрової інфографіки, аналіз переваг і недоліків інтерактивних компонентів, а також розробку методологічних рекомендацій для створення ефективних інформаційних матеріалів. Особлива увага приділяється композиційним принципам, таким як ієрархія візуального впливу та використання анімаційних ефектів, які впливають на комунікативну цінність інфографіки. У дослідженні використано кількісний та якісний контент-аналіз, порівняльний аналіз, методи проєктування та тестування інтерактивних моделей. Встановлено, що сучасні технології, такі як доповнена реальність, великі дані, машинне навчання та анімована графіка, значно підвищують ефективність інтерактивної інфографіки. Ефективність динамічних компонентів залежить від контексту та специфіки аудиторії, зокрема, через персоналізовані інтерактивні методи. Критичними факторами успіху є адаптивність інтерактивних елементів до різних пристроїв та врахування культурних особливостей. На основі аналізу розроблено рекомендації для оптимізації використання інтерактивних елементів. Перспективи подальших досліджень включають розширення інтерактивних компонентів у різних сферах візуальної комунікації, що сприятиме покращенню користувацького досвіду та підвищенню ефективності рекламних стратегій у цифровому середовищі.

СЕРВІСИ РЕПРЕЗЕНТАЦІЇ ПЕРСОНАЛЬНОГО БРЕНДУ ТА СОЦІАЛЬНОЇ ІНТЕРАКЦІЇ ГРАФІЧНИХ ДИЗАЙНЕРІВ

2024-10-11T10:46:59+03:00

Метою статті аналіз тематичного спрямування і функціональних можливостей соціальних мереж в контексті професійної діяльності графічного дизайнера. В роботі проаналізовано як загальновживані соціальні мережі (наприклад, Instagram, Facebook та інші), так і спеціалізовані (UpWork, Behance, Fiverr), досліджено функціональні можливості кожної соціальної мережі у співставленні з реальним використанням дизайнерами цих сервісів в їх професійній діяльності. В статті автор звертає увагу на важливість поняття «персонального бренду» як елемента професійної діяльності графічного дизайнера, недостатня увага до якого стає причиною уповільнення кар’єрного зросту та подальшого розвитку як спеціаліста. У зв’язку з цим вміння презентувати себе, продавати себе як спеціаліста, інтегрувати в свою діяльність технічні інновації, використовувати всі доступні засоби нагадати про себе – це нові реалії, що забезпечують конкурентоспроможність графічного дизайнера на ринку. Проведено аналіз теоретичних праць вітчизняних та зарубіжних авторів, який свідчить, що питанню використання соціальних мереж в контексті професійної діяльності графічного дизайнера та формування його персонального бренду не було приділено достатньо уваги, наявні здебільшого розпорошені відомості з різних галузей науки, зокрема соціології, маркетингу, психології та соціального маркетингу. Присутність в соціальних мережах графічного дизайнера з метою формування персонального бренду і покращення професійної діяльності розглянуто недостатньо і говорить про необхідність подальшого структурованого вивчення даного напрямку. В дослідженні виведено ряд потреб, які графічний дизайнер бажає реалізувати в контексті своєї діяльності: необхідні (завдяки яким здійснюється професійна діяльність) та додаткові (що сприяють зростанню власної фахової майстерності та впливовості на інших). Співставлено з аналізом соціальних мереж і їх можливостями забезпечити ту чи іншу потребу, з метою визначити ряд соціальних мереж з найбільшою користю для позиціонування, просування та формування власного персонального бренду графічного дизайнера.

ТЕОРІЯ УКРАЇНСЬКОГО АВАНГАРДНОГО МИСТЕЦТВА ОЛЕКСАНДРА БОГОМАЗОВА

2024-10-11T10:52:10+03:00

У силу більш ніж півсторічної заборони досліджувати феномен авангарду в Україні з боку пануючої влади останній був відомий нечисленній, а навіть і поодинокій когорті вчених. Інтерес до митців авангардного мистецтва вийшов із-під заборони із набуттям Україною державної незалежності і відкриттям раніше закритих архівів та музейних сховищ. Обсяги теоретичних напрацювань художників-авангардистів є значними і потребують їх осмислення, що з часом і відбувається. Історіографія українського авангардного мистецтва поповнюється грунтовними працями дослідників і відтворює історію його зародження та утвердження. Комплексний аналіз поглядів митців на суть авангардного мистецтва розкриває філософію їх творчості та феномен саме українського в європейському явищі мистецтва. Український мистецтвознавчий академічний дискурс потребує дослідження феномену переламу мистецтва, яким став авангард. Олександр Богомазов, разом з іншими визначними постатями, зробили фундаментальний внесок у виразний український модерністський дискурс. Він уперше в Києві проголосив Маніфест українського авангарду. Теорія українського авангарду Олександра Богомазова народжувалася у роки активного прояву та практичного і теоретичного утвердження нових поглядів на взаємовідносини мистецтва і художника та художника і глядача. Мистецька філософія Богомазова узгоджується з сучасними теоріями, які підкреслюють роль мистецтва в культурних і соціальних системах. Творчість Олександра Богомазова ілюструє динамічну взаємодію локальних і глобальних впливів у розвитку сучасного мистецтва. Його спадщина не лише відображає ширші тенденції європейського модернізму, але й утверджує виразну українську ідентичність, кидаючи виклик монолітному наративу західного модернізму. Залучаючись як до соціально-політичного контексту, так і до теоретичних дискурсів свого часу, Богомазов допоміг сформувати унікальну теорію українського авангарду.

ДОСВІД ЗАСТОСУВАННЯ МАШИННОГО НАВЧАННЯ В ПРОЦЕСІ АУТЕНТИФІКАЦІЇ ТА АТРИБУЦІЇ РОБІТ КАЗИМИРА МАЛЕВИЧА

2024-10-11T10:59:57+03:00

У статті досліджується застосування технологій машинного навчання для аутентифікації та атрибуції творів Казимира Малевича. Особливу увагу приділено необхідності впровадження інноваційних підходів у мистецтвознавчій експертизі, що стає все більш актуальним у зв'язку зі складністю процесів ідентифікації та перевірки автентичності художніх творів. Підкреслюється, що традиційні методи не завжди можуть забезпечити належний рівень точності, тоді як використання алгоритмів машинного навчання дозволяє значно підвищити ефективність цих процесів, автоматизуючи збір, обробку та аналіз великих обсягів даних. Розглядаються різні методи техніко-технологічного аналізу, зокрема оптична мікроскопія, ультрафіолетова та інфрачервона спектроскопія, а також рентгенофлуоресцентний аналіз, які є ключовими інструментами для дослідження технічних характеристик картин Малевича. Ці методи, у поєднанні з машинним навчанням, дозволяють виявляти стилістичні особливості та технічні деталі, які є критичними для точної атрибуції творів мистецтва. На прикладі робіт Малевича, таких як «Зимовий пейзаж» і «Літній пейзаж», демонструється, як машинне навчання може сприяти виявленню унікальних стилістичних рис, що є основою для точного визначення авторства. У статті також підкреслюється важливість інтеграції різноманітних джерел даних, що дозволяє створити більш повну та достовірну картину про мистецькі твори. Зазначається, що використання машинного навчання в мистецтвознавстві відкриває нові можливості для ідентифікації підробок та встановлення точного походження художніх творів, що особливо актуально в умовах сучасного ринку мистецтва, де кількість фальсифікацій зростає. У перспективі такі технології мають потенціал стати стандартом у галузі мистецтвознавства, сприяючи не лише підвищенню точності досліджень, але й значному зменшенню ризику помилок, що робить їх незамінними в сучасних умовах, де наукова точність і об'єктивність є вирішальними факторами.

ЕРОТИКА У КОМІКСАХ ЖАНА ЖИРО: ВІЗУАЛЬНИЙ ТА КУЛЬТУРНИЙ АНАЛІЗ

2024-10-11T11:13:55+03:00

Стаття присвячена дослідженню еротичних аспектів у творчості видатного французького художника коміксів Жана Жиро, відомого під псевдонімом Мебіус. Метою роботи є всебічний аналіз специфіки зображення еротики в його візуальних наративах, а також виявлення впливу цих мотивів на розвиток графічного мистецтва та естетичну культуру коміксів. У методологічному плані застосовується комплексний підхід, що поєднує інструменти мистецтвознавчого, культурологічного та семіотичного аналізу. Автор детально досліджує художні прийоми та техніки, які Мебіус використовував для створення еротичного контенту у своїх коміксах та ілюстраціях. Особливу увагу приділено таким знаковим працям, як «Le Bandard Fou», «Les Jardins d’Eros» та «Griffes D’Ange», які демонструють різні підходи художника до зображення еротики. Результати дослідження показують, що еротичні мотиви в мистецтві Мебіуса виходять за межі простої візуальної провокації. Вони слугують засобом глибинного дослідження людської сексуальності, бажання та ідентичності в контексті деконструкції культурних норм і табу. Аналіз виявляє складну динаміку між еротикою та порнографією в роботах Мебіуса, де експліцитні зображення поєднуються з високою художньою цінністю та концептуальною глибиною. Наукова новизна роботи полягає в ґрунтовному розгляді впливу співпраці Мебіуса з Алехандро Ходоровським на розвиток еротичної тематики в його творчості. Автор демонструє, як ця творча синергія призвела до появи більш провокаційних та філософськи насичених творів, де еротика стала інструментом для дослідження глибших екзистенційних та метафізичних питань. Практична значущість дослідження полягає у його внеску в поглиблене розуміння ролі еротики в графічному мистецтві та її потенціалу як засобу художньо-інтелектуального вираження. Результати можуть бути корисними для подальших наукових розвідок у галузі мистецтвознавства, культурології та візуальних студій, а також для розширення уявлень про творчість Жана Жиро серед широкої аудиторії.

ВІТРАЖІ УЖГОРОДСЬКОГО КАТЕДРАЛЬНОГО СОБОРУ

2024-10-11T11:20:40+03:00

Дана наукова стаття присвячена комплексному дослідженню ґенези та еволюції вітражного мистецтва на теренах Закарпаття в контексті загальноєвропейських культурно-мистецьких тенденцій XIX - початку XX століття. Автор здійснює ґрунтовний аналіз історичних передумов появи та розвитку вітражної техніки в регіоні, який тривалий час перебував у складі Австро-Угорської імперії, що зумовило своєрідний синтез західних та місцевих художніх традицій . У статті детально розглядаються художньо-стилістичні особливості, технічні аспекти виконання та символічне навантаження вітражних композицій на прикладі унікального ансамблю Хрестовоздвиженського кафедрального собору в Ужгороді. Особлива увага приділяється дослідженню орнаментальних мотивів, колористичних рішень та іконографії вітражів, які органічно поєднують елементи різних стилів - від середньовічної готики до модерну. Автор здійснює аналіз композиційної структури, технік виконання окремих вітражних творів, зокрема, орнаментальних вікон роботи будапештської мануфактури Едварда Кратцмана та сюжетного вітража "Руські паломники" за ескізом Йосипа Бокшая. У роботі висвітлюється взаємозв'язок вітражних композицій з архітектурним ансамблем храму, їх роль у формуванні сакрального простору та емоційного впливу на вірян. Дослідження розкриває специфіку закарпатського вітражного мистецтва як унікального культурного феномену, що відображає мультикультурну ідентичність регіону. Стаття закладає міцний фундамент для подальших наукових досліджень у царині сакрального мистецтва Закарпаття, окреслюючи перспективи вивчення закономірностей розвитку вітражного мистецтва в храмових спорудах регіону. Представлене дослідження має вагоме значення для розширення наукових знань у галузі історії українського декоративно- прикладного мистецтва та впливу європейських тенденцій на вітраж Закарпаття.

ШЛЯХИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНТЕРНЕТУ РЕЧЕЙ У ПРЕВЕНТИВНІЙ КОНСЕРВАЦІЇ

2024-10-11T11:25:12+03:00

У статті досліджується інтеграція Інтернету Речей (IoT) у практику превентивної консервації культурної спадщини, акцентуючи на можливостях удосконалення методів збереження об’єктів у змінних умовах навколишнього середовища та технологічного прогресу. Особливу увагу приділено потенціалу IoT для постійного моніторингу та управління станом культурних об’єктів, а також ролі хмарних технологій у обробці й зберіганні даних, отриманих від сенсорів у реальному часі. Проаналізовано сучасні технології IoT, що забезпечують моніторинг мікрокліматичних умов (температури, вологості, освітлення та забруднення повітря), з прикладами успішного впровадження у таких проєктах, як IoT системи Newsteo у Луврі, MUSECORR, Collection Care тощо. Оцінюються переваги застосування IoT, включаючи автоматизацію процесів управління, підвищення економічної ефективності та зниження ризиків пошкодження об’єктів. Стаття також обговорює ризики та етичні питання, пов’язані з використанням IoT, такі як безпека даних, технічні бар’єри та економічні витрати. У висновках підкреслюється необхідність подальших досліджень у напрямку вдосконалення сенсорних технологій, інтеграції даних з різних джерел та створення універсальних платформ для ефективного збереження культурної спадщини.

АКТУАЛЬНЕ МИСТЕЦТВО УКРАЇНИ 2000–2020-Х РОКІВ: КУЛЬТУРНА МОДЕЛЬ ВИДОЗМІН

2024-10-11T11:32:20+03:00

Мета статті – дослідити видозміни в царині актуального мистецтва України від межі 20 та 21 століть до сьогоднішнього часу, зосередивши увагу на найбільш виразних мистецьких подіях, що відбулися впродовж першої чверті 21 століття. Стаття присвячена дослідженню художньої образності українського образотворчого мистецтва зазначеного періоду. Провідною метою дослідження є окреслення головних напрямків у сучасному культурному процесі. Для написання статті автор використав історико-хронологічний, порівняльно-історичний (компаративний), крос-культурний, соціокультурний методи та метод мистецтвознавчого аналізу. Науковим завданням пропонованої статті є дослідження мистецтва України зазначеного періоду та намагання більше уваги приділити тим проблемам розвитку зображального мистецтва, які не були вивчені достатньою мірою. Наступним завданням є пропозиція оприлюднення власної версії в контексті її відповіді подіям, що відбувалися у мистецькому полі протягом першої чверті ХХІ століття та реакції зображального мистецтва на ці події. Слід констатувати недостатню кількість досліджень в українському мистецтвознавстві та культурології, які б повною мірою віддзеркалювали сучасний погляд на особливості української образотворчості першої чверті ХХІ століття з погляду художньо-стильових особливостей мистецтва. Важливо наголосити, що протягом двадцяти п’яти останніх років відбулася значна трансформація сучасної художньої мови, котра в останні кілька десятиліть збагатилася формотворчими чинниками суміжних галузей знань. Це передусім художня реклама, диджитал-арт, штучний інтелект. Ці чинники поєднали в собі нове акустичне дійство виражальних можливостей, інформаційні та естетичні функції. Авторська версія розглядає цінність творчого мистецького продукту в сьогоднішніх умовах його створення, що підкреслює національну ідентичність та інтерактивність сучасного мистецтва. За таких умов його головна функція формує образно-сюжетні структури креативної мови українського контенту сьогодення. Мистецтво часів воєнного лихоліття постає принципово новою моделлю образотворчості, небаченої раніше.

ІКОНОГРАФІЧНІ ДЖЕРЕЛА ТРЬОХ ОБРАЗІВ «РІЗДВО ХРИСТОВЕ» XVIII СТОЛІТТЯ З КОЛЕКЦІЇ НАЦІОНАЛЬНОГО ХУДОЖНЬОГО МУЗЕЮ УКРАЇНИ

2024-10-11T11:39:45+03:00

Публікація представляє дослідження трьох взірців іконопису XVIII cтоліття, присвяченому темі «Різдва Христового» (Кат. № И-186; И‑496; И-205) з колекції Національного художнього музею України. Усі запропоновані до дослідження твори іконографічно належать до традиційної для західноєвропейського мистецтва схеми «Поклоніння пастирів». Проаналізовано попередні дослідження, присвячені трьом іконам «Різдва Христового» з НХМУ. З’ясовано, що більш ранні дослідження названих ікон не містили конкретних пропозицій щодо їхніх графічних першовзорів. Встановлено, що гравюра Яна Харменса Мюллера за Бартоломеусом Шпрангером «Поклоніння пастирів» 1606 року є протографом для трьох ікон «Різдва Христового» XVIII cтоліття з колекції НХМУ. Виявлено елементи іконографічної схеми гравюри «Поклоніння пастирів» за Б. Шпрангером, що по-різному проінтепретовані в трьох іконах «Різдва Христового» XVIII століття з колекції НХМУ. Аргументом на користь побутування гравюри «Поклоніння пастирів» за Б. Шпрангером в якості першовзору для ікон виступають результати компаративного аналізу композиції та іконографії названої гравюри та трьох іконописних творів з колекції НХМУ. Наведено аналогії в європейському живописі до гравюри «Поклоніння пастирів» за Б. Шпрангером: однойменне полотно, належне до кола/ майстерні Б. Шпрангера з колекції галереї «Кастельбарко»; картину «Поклоніння пастирів» М. Ґунделаха з Національної галереї у Празі. Запропоновано гіпотезу щодо додаткового фрагментарного цитування гравюри «Поклоніння пастирів» за Пітером-Паулем Рубенсом під час написання ікони И-186. З’ясовано, що ікона И-186 найбільш послідовно виявляє маньєристичні характеристики суголосні гравюрі за Б. Шпрангером. Визначено, що ікона И-205 представляє «розлогу» інтерпретацію іконографії «Поклоніння пастирів» за Б. Шпрангером із доданими персонажами, котрі втілюють епізод «Поклоніння мудреців/царів».

МОДНИЙ ОБРАЗ НА ОБКЛАДИНКАХ АМЕРИКАНСЬКИХ ЧАСОПИСІВ 1910-Х – 1920-Х РОКІВ: ЖІНОЧИЙ ПОГЛЯД

2024-10-11T11:45:00+03:00

Метою статті є виявлення внеску жінок-ілюстраторів у формування жіночого модного образу засобами рисованої фешн-ілюстрації на прикладі аналізу оформлення обкладинок американських модних журналів середини 1910-х – 1920-х років. Методологія роботи згідно поставленої мети базується на застосуванні історико-культурного підходу, узагальненні досліджуваної проблеми та використанні системного мистецтвознавчого, стилістичного, порівняльного художнього аналізу. В роботі здійснено спробу мистецтвознавчої інтерпретації авторської манери оформлення обкладинок періодичних видань відповідного спрямування в межах характерних стильових ознак доби ар-нуво та ар-деко, художницями, які співпрацювали з відомими американськими часописами Vogue», «Elite Styles», «Delineator», «McCalls», «Collier’s», «Good Housekeeping» та іншими журналами мод тих років. В результаті огляду обкладинок як ключового елемента часопису, створених Х. Драйден, Р. Істмен, Г. Мізероль, Н. Макмейн, Р. Сенгер та рядом інших авторів окреслюються відмінні риси даного виду художньої продукції, в якій єднання художніх та певних комерційних рис сприяють широкому визнанню серед споживачів. Увага зосереджується на висвітленні особливостей презентації актуального жіночого модного образу як вияву соціокультурних тенденцій доби в сприйнятті й трактуванні ілюстраторок. В контексті розгляду загальної еволюції графічної мови в першій третині ХХ століття характеризуються специфічні риси фешн-іллюстрації як лінії тогочасного графічного дизайну, покликаної презентувати найхарактерніші тенденції актуальної моди. Простежуються засоби візуалізації інформації, стильові особливості створюваних модних жіночих образів залежно від цільової аудиторії, індивідуального стилю авторок та редакційної політики видань-замовників. Визначено, що в загальному культурно-історичному контексті зазначеної доби фешн-ілюстрація виступила вагомою складовою індустрії моди і жіноче авторське трактування модного образу сприяло її утвердженню як самодостатнього художнього явища означених років та виразному компоненту стилю життя епохи.