НАУКОВО-РЕСТАВРАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ В МИСТЕЦТВОЗНАВЧОМУ ДИСКУРСІ: ЄВРОІНТЕГРАЦІЙНИЙ ДОСВІД ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Анотація

Стаття висвітлює приклад науково-реставраційного євроінтеграційного досвід, як важливої складової на шляху мистецтвознавчого дискурсу ідентифікації та збереження архітектурно-мистецької спадщини поза геополітичним розумінням та територіальним ознаками. Згідно мети, поставлено завдання проаналізувати один із багаточисленних прикладів генеративної співпраці наукових інституцій та персоналій України в секторі культурної індустрії, зокрема науково-реставраційного проєкту в межах стипендіальної програми Міністра Культури РП Gaude Polonia. Реалізація складних українських персональних проєктів на базі визначних польських інституцій, координованих досвідченими тюторами, генерують до якісних взаєзмозмін та інтеграції нових концептуальних і методичних підходів у науково-реставраційній галузі. Проаналізовано досвід апробації високотехнологічного креативного підходу збереження різночасових малярських верств на одній основі – процесу трасферування (розшарування), який зреалізовано на базі науково-дослідного підрозділу «Трансферування творів станкового мистецтва» під керівництвом професорки Марти Лемпарт- Гератовської, консерваційно-реставраційного відділу Краківської Академії Мистецтв (РП, 2004–2007 рр.). В історичному контексті, значна частина української рухомої і нерухомої сакральної спадщини географічно збережені або становлять музейні збірки поза межами попередніх історичних етнолокацій, і складають, до певної міри, загальноєвропейську культурно-духовну спадщину. З цього огляду, дотримання спільних принципів і розробка неруйнівних методик збереження та наукового опрацювання цих об’єктів, із застосуванням новітніх технологій, стає важливим гуманітарним чинником на шляху євроінтеграції в науково-дослідному секторі. Глибинне дослідження пам’яток, зокрема пам’яток іконопису та спільної сакральної архітектурної спадщини, дозволяє змінювати та удосконалювати і мистецтвознавчий дискурс на користь об’єктивізації самої цінності, ідентифікувати та класифікувати рухомі та нерухомі пам’ятки та вводити їх у науковий обіг євроспільноти, формуючи новий прогресивний гуманітарний чинник трактування архітектурно-мистецької спадщини поза межами вузького історіографічного та територіального контексту, що засвідчено на практиці діяльності ЮНЕСКО, Centrum Architektury Drewnianej, Narodowy Instytut Dziedzictwa (РП).