ПЕРЕДУМОВИ РОЗВИТКУ ТОНКОКЕРАМІЧНОГО МИСТЕЦТВА УКРАЇНИ ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Анотація

У статті розглянуто твори вітчизняної тонкої кераміки у контексті загального процесу культурного поля України повоєнного часу, зокрема 40-ві – 80-ті роки ХХ століття. Мета полягає у визначенні основних передумов та особливостей розвитку тонкокерамічних виробництв України, зокрема Полтавщини та Львівщини другої половини ХХ ст. Визначено основні віхи розвитку означеного мистецтва, охарактеризовано ключові заводи фарфору, які діяли в цей проміжок часу. З’ясовано передумови становлення підприємств тонкої кераміки Полтавщини та Львівщини. Серед першопричин виокремлено: 1) сформовані засади виробництв фарфору-фаянсу ХІХ – початку ХХ ст.; 2) культурне та історичне тло другої половини ХХ ст.; 3) рівень технологічного розвитку художньо-промислових підприємств; 4) творча діяльність окремих митців-керамістів, які працювали з фарфором. Виявлено, що з середини 1950-х років на керамічні вітчизняні підприємства були залучені випускники ЛІДПМ, які розширили асортимент форм та варіативність орнаментів в оздобленні. Вагомим чинником для трансформацій усталених традицій виготовлення тонкої кераміки була діяльність артілі «Художній керамік», зокрема для Полтавського регіону в останній чверті ХІХ – початку ХХ століть. Описано ключові технологічні й художні здобутки провідних майстрів. Зокрема, встановлено, що вагомий внесок у розвиток фарфору-фаянсу зробили такі митці-керамісти, як Д. Головко, І. Віцько та В. Щербина. Означені автори збагатили місцеву тонку кераміку новим самобутнім формотворенням і декоруванням, удосконалили способи оздоблення виробів. З’ясовано, що упродовж 50-х – 80-х років ХХ ст. твори українських майстрів експонувалися на всесвітніх художніх виставках, які вивели вітчизняне мистецтво фарфору на європейський рівень. Методологія дослідження базується на загальнонаукових принципах, методах та підходах, які дозволили розкрити передумови розвитку та трансформації тонкої кераміки України 50-х – 80-х років ХХ сто- ліття. Зокрема, застосовано принципи всебічності та достовірності, історико-хронологічний, історико- порівняльний та історико-культурний методи, використано мистецтвознавчий аналіз та крос-культурний метод.