САКРАЛЬНИЙ ЛАНДШАФТ В ОБРАЗОТВОРЧОМУ МИСТЕЦТВІ ЕПОХИ ВІДРОДЖЕННЯ

Анотація

Розглянуто специфіку подачі сакрального ландшафту в мистецьких творах епохи Відродження. Представлено сакральний ландшафт, як особливу частину культурного ландшафту, сформовану духовним людським досвідом, тобто одухотворений, уявний простір, який допомагає передати зміст художнього твору. Визначено ландшафт також географічним феноменом, цей вид ландшафту створювався людьми традиційної культури за допомогою соціальних технологій управління навколишнім середовищем, а саме структуризації – спорудження мегалітичних ансамблів, до складу яких входили камені, поминально-жертовні комплекси, меморіали, скелі з езотеричною символікою) та «пожвавлення» або ієротопія (тобто за допомогою священнодійств. жертвопринесень, обрядових і церемоніальних дій). Проаналізовано вивчення теоретичних підходів до вивчення сакрального ландшафту, осмислення якісних характеристик цього історичного явища, історія розвитку класифікацій та дослідницьких парадигм. Ландшафт розглядається з позицій системного підходу і теорій самоорганізації та інтелектуального управління, тобто як «соціотехнічна система». Як вважає автор, системні освіти такого типу могли виникнути саме внаслідок цілеспрямованого керуючого впливу свідомості людей на природний ландшафт. Представлено роботи середньовічних митців в яких ландшафт відіграє формотворчу роль, що доповню та розкриває загальну композицію, відображає центрального героя, підкреслюю його часом життєписні моменти. Розгорнуто представлено ілюмінації-ілюстрації манускриптів зі збірки музею Гетті. Виявлено основні елементи композиції, представлені через зображення ландшафту як фону так і окремі елементи декорування рослинними патернами. Виявлено аспекти природи які викликають почуття.